я вільно читаю душу, написану українською
тендітну і тиху, злякану трохи тим,
що я її розумію – від крапки до крапки над «ї»
що я, повний вщент чи безоднею, чи пітьмою
їй на долонях світло малюю хною
і раптом стається так, що ми єдине - мов диптих.